1. Геологічна історія Актівського каньйону та околиць
Актівський каньйон є гранітною прірвою посеред українського степу, яку пробила річка Мертвовід. Візуально представляє сукупність скель, валунів і річку посеред степу. Його брати-близнюки — Петропавлівський (вище за течією Мертвоводу) та Арбузинський (у долині р. Арбузинка, при впадінні в Мертвовід) каньйони.
Каньйони прорізані у Вознесенському гранітному масиві, який належить до найдавніших частин суходолу Євразії, є відгалуженням Українського кристалічного щита.
Це унікальні свідки давньої історії Землі. Пізнаючи їх, ми торкаємося до давнини в мільярди років.
Уявіть дві речі, щоб зрозуміти масштаби старовини:
1. Історія людства — це менш як 0,1 % історії Землі. Її вік становить 4,567 млрд років. Історія околиць становить щонайменше 72,3 % земної історії.
2. Граніти каньйонів (називаються порфіробластовими) сформувалися 2,23-2,0 млрд років тому. Відтоді Вознесенський гранітний масив не раз був частиною різних континентів, перш ніж «увійти» до складу сучасної Євразії. Загалом, більшість місцевих гранітів «прожила» понад 46% земної історії.
Гранітоїди (гранітні масиви) є літописом історії Землі. Вони можуть розповісти про час і місце своєї появи.

Заглибимося на кілька мільярдів років, щоб фоні загальної історії Землі простежити історію Вознесенського гранітного масиву.
Більшість природознавців вважає, що Всесвіт виник в момент Великого вибуху, близько 13,7 млрд років тому.
Тоді з'явилися перші зірки, які відмираючи породжували туманності із газу та космічного пилу.
Це будівельний матеріал для інших космічних об'єктів, зокрема нових зірок і планет.
Так, 4,6 млрд років тому запалилось наше Сонце. Невдовзі, 4,567 млрд років тому, з'явилася Земля — гаряча почорніла сфера, яка була покрита червоними розпеченими тріщинами, фонтанами вулканічної магми та постійно бомбардувалася метеоритами.
Метеорити — це своєрідна доставка будівельного матеріалу. Вони є джерелом хімічних елементів, синтезованих у відмерлих зірках.
Кожен із вас має золоті чи срібні прикраси. Будьте певні, вони родом із Космосу.

Отже, молода Земля у віці 50 млн.
Вже тоді її будова нагадувала структуру, відому вам зі шкільної лави:
1) земна кора — зовнішній тонкий шар;
2) мантія — товстий і щільний шар;
3) ядро — щільна металева сфера.
Перша стабільна земна кора складалася з базальту. Цей мінерал з'явився в результаті термічних і геохімічних процесів усередині земної сфери. Базальтова магма піднімалася на поверхню під час вулканічних вивержень або через розломи, зокрема утворені від ударів астероїдів.
Разом із базальтом «на гору» потрапляли інші компоненти. Серед них — водяна пара, яка охолоджувалася та опускалася в стані води.
Біля 4,4 млрд років тому (Землі 100-200 млн) планета була покрита першими океанами. Лише місцями височіли симетричні конуси вулканів із чорного базальту.

Оскільки світовий океан охолоджував зовнішній шар базальтової кори, виникли нові температурні умови, які породили іншу магма — гранітну. Граніт має меншу густину, ніж базальт, тому опинившись зовні, гранітоїди завжди піднімаються вище базальтових порід.
Це виглядало як айсберги в океані: гранітний шар товщею 1,5 км здіймається над базальтом на 300 метрів. Чим більше гранітної маси, тим більше перепади: кілька тисяч метрів. З'явилися перші провісники материків.
Формула походження материків проста: граніт спливає на поверхню, базальт опускається. Це вертикальна тектоніка. Однак її недостатньо для появи великих материків. Перші континентальні масиви з'явилися внаслідок т. зв. горизонтальної тектоніки. Багатьом вона відома як рух літосферних плит.
Схематично це виглядало так: гранітні масиви «плавають» поверхнею Землі, зіштовхуються з іншими гранітними островами та концентруються в одному місці; паралельно острови приростали за рахунок нових «порцій» граніту, який виходив на поверхню Землі.
За десятки мільйонів років утворилися кратони (з грец. «фортеця») — попередники континентів.
Найдавнішим кратонам виповнилося 3,8 млрд років. Розміри окремих складають від кількох сотень до кількох тисяч кілометрів у поперечному розрізі. За кілька мільярдів років ці частини різних давніх континентів помандрували ледь не всією планетою.
До перших кратонів відноситься Український кратон, який разом із Балтійським становить ядро сучасної Східної Європи.
Центром Українського кратону є Український кристалічний щит (довжина сягає 1 тис. км, а ширина — 250 км). До його південного краю входить територія Вознесенського та Братського районів, які набули квазікратонного стану 3,4-3,2 млрд років тому. А найдавніші породи регіону мають вік 3,65 млрд років. Це сірогнейсові маси, що відносяться до первинно-корових утворень. За хімічним складом гнейс ближче до граніту, ніж до базальту.
Через мільярд років сформувалися сучасні порфіробластові граніти Вознесенського масиву (2,23-2,0 млрд років тому).

Отже, Вознесенський гранітний масив існує понад 2 млрд років. Він витягнутий у північно-західному напрямі, простягається на 75 км із максимальною шириною на півдні 24 км. Площа майже 1500 кв. км. У районі сіл Актове, Воронівка масив у вертикальному розрізі становить 6 км. Тобто тут, де ми стоїмо, він занурюється на 6 км у глиб землі.
Вознесенський масив трохи неоднорідний за складом. Основна його частина складена крупнопорфіробластовими гранітами, які називаються кордієрит-гранат-біотитовими та гранат-біотитовими. Вони містять такі мінерали: калішпат, плагіоклаз, кварц, біотит, кордієрит, гранат, монацит, циркон, апатит, ільменіт і анатаз.
Корисні копалини.
Насамперед це родовища будівельних матеріалів, звідки добувають облицювальну сировину (найближчі до нас — Трикратський, Актівський гранітні кар'єри). Біля сіл Актове, Петропавлівка, Воронівка знаходяться значні поклади первинних каолінів (біла глина і піски). Також біля Петропавлівки розвідано глини для виробництва будівельної кераміки.
На правому схилі долини р. Мертвоводу, за 0,4 км на північний схід від с. Актове виявлено золото та срібло (Актівське рудне поле). Вміст золота — від 0,1 до 2 г/т, срібла — до 7,6 г/т. Середня пробність золота — 878. Поклади мають потенціал до промислового видобутку.
Підтверджено незначну наявність алмазів. В районі с. Трикрати виявлено одне алмазне зерно розміром 0,9х0,5 мм.

Як каньйони набули сучасного вигляду?
2,23-2,0 млрд років тому, коли з'явилися вознесенські граніти, мало що нагадувало сьогоднішню прірву. «Канал» як і степ були відсутні, а сам масив виглядав гірським хребтом, імовірно висотою понад 1 км від рівня довколишньої земної тверді. З того часу рельєф безперервно піддається вивітрюванню: механічному руйнуванню під дією різних атмосферних чинників, поверхневих і підземних вод, життєдіяльності організмів. Зазнає впливу тектонічних рухів.
У період Кріогенію між 740 і 580 млн років тому, Земля пережила три зледеніння, які затьмарюють пізніші льодовикові періоди. Після цього Вознесенський гранітний масив позбувся гострих симетричних форм: льодовики відшліфували поверхню.
Імовірно, що між 7,2 і 5,3 млн років тому околиці було затоплено теплим морем. Необхідно переглянути поширену думку, що Актівський каньйон востаннє перебував під водою 60 млн років тому.
5,3-2,6 млн років тому закладався фундамент сучасної гідромережі. Припускаємо, що тоді ж було започатковано каньйони, які до наших днів «розрослися».

2. Живий світ Актівського каньйону: від появи до сьогодні
Каньйони — це філіал історії живої природи. Жива природа нерозривно пов'язана з мінералами. Більшість мінералів не могла утворитися на мертвій планеті. Дві третини з 4,5 тис. відомих мінералів почали з'являтися, коли Земля отримала достатньо вільного кисню.
До прикладу, продуктом живої матерії є напівдорогоцінні каміння: бірюза, темно-синій лазурит, діамантовий зелений малахіт.
На Землі об'єм кисню різко зріс між 2,4 і 2,0 млрд років, під час т. зв. «кисневої катастрофи» («велика киснева подія»). Через надмірну концентрацію гинуть анаеробні, безкисневі організми («катастрофа»), натомість аеробні (кисневі) організми отримали імпульс і відбулося повсюдне окиснення мінералів («велика подія»).

Сучасні гранітоїди Вознесенського масиву сформувалися між 2,23 і 2,0 млрд років. Певний час вони не були придатними для життя. Мінералоутворення відбувалося за підвищених температурах у кілька сотень градусів за °C. Водночас гранітоїди зазнавали (і досі зазнають) агресивного впливу кисню — відбувалося окиснення мінералів.
Серед окиснених мінералів яскраво виражені залізовмісні біотити, що набули переважно бурого з червонуватим і помаранчевим відтінками — кольору іржі, оксиду заліза. Такі граніти добре видно в нашому каньйоні.
Уся Земля поступово набула яскраво-червоного кольору іржі замість чорно-червоного забарвлення (чорний — колір старої земної кори, червоний — колір від аеробних організмів). Два мільярди років тому кисень зробив материки планети схожими на сучасну червону поверхню Марса.
Згодом, у воді поширилися зелені водорості. Вони «навчилися» закріплюватися на болотистому суходолі. Так зелена лінія прикрасила межі материків.
І зростанням концентрації кисню й озонового шару атмосфера стала комфортною для життя на поверхні: рослини змогли укорінюватися, тварини — вільно пересуватися суходолом.
Це процес був тривалим. За сотні мільйонів років кількість живих організмів то збільшувалася, то зменшувалася. Згадаймо про суцільне зледеніння доби Кріогенію, коли вся Земля була вкрита льодовиком!

Еволюція тварин стрибнула біля 530 млн років: тоді масово поширилися скелетні тварини, що спершу опанували океан, а згодом вийшли на суходіл. 400 млн років тому розрослися зелені рослини, що мали стовбури та гілки. Листяні ліси поширилися біля 360 млн років.
Можемо з упевненістю говорити, що наша місцевість переживала ці події. Так само її зачепило Велике вимирання 251 млн років тому, коли загинуло 70% земних і 96% морських істот. Причинами вважається різке падіння кисню в атмосфері (з 35 до 20%) та похолодання, напевно викликане вулканічною активністю на планеті.
Трагедія розчистила динозаврам шлях до світового панування (205-65 млн років). Палеогеологи стверджують, що в між 125 і 113 млн років тому тутешній клімат був спекотним, вологим, субтропічним. Багата рослинність була представлена папоротниками та хвойними — сосною, кедром. Решток динозаврів не знайдено, але ми впевнені, що ці домінатори суші не могли оминути тутешній край, тому мали тут бути.
На жаль геологи не заглиблюються в живий світ пізнішого часу, хоча по епохах відмічають характерні риси мінералоутворення та території.
Так, після 113 млн років тому територія сучасних каньйонів неодноразово занурювалася під воду (глибоководні, мілководні моря) та піднімалася, доки після 7,3-5,3 млн років море не відступило остаточно. Хоча воно завжди може повернутися.

Імовірно, що першопроходцями тутешніх скель стали мох і лишайник, чиї нащадки рясно облягають каньйон і міцно прописалися в недавніх лісових екосистемах (Трикратський ліс, урочища). «Заселення» відбулося не раніше 500-400 млн років тому (час перших знахідок на планеті).
Завдяки новітнім дослідженням (2019) ми маємо повну картину про місцеві лишайники та т. зв. ліхенофільні гриби. Тут виявлено 156 видів лишайників та 44 види ліхенофільних грибів. При цьому із них 79 видів лишайників та 36 ліхенофільних грибів не зустрічалися раніше в Національному природному парку «Бузький Гард».
А 7 видів лишайників та 2 види ліхенофільних грибів узагалі потребують подальшої детальнішої ідентифікації. Можливо, скоро ми дізнаємося про відкриття нових видів! Загалом місцевий ландшафт є однією із «гарячих точок» різноманіття лишайників і ліхенофільних грибів рівнинної частини України.
Переважна більшість лишайників зростає на граніті, які пофарбовані в найрізноманітніші кольори.
Квіткові рослини, з'явилися пізніше, біля 140 млн років. Загалом флора «Бузького Гарду» налічує сьогодні понад 1000 видів рослин, 34 з них — занесені до Червоної книги України.
Актівський і Арбузинський каньйони окремо досліджені гірше. Добре відомо про червонокнижні види. Зокрема, тут проростають: пирій ковилолистий (степ біля с. Актове), мерингія бузька (в каньйоні між селами Петропавлівка та Актове) смілка бузька (урочище «Лабіринт» біля с. Трикрати), смілка Ситника (на гранітному відслоненні біля с. Актове), чистець вузьколистий (на правому березі р. Мертвовід між с. Петропавлівка та с. Актове), дельфіній сергія (штучно насаджена в урочищі Василева пасіка поблизу с. Трикрати).
Про доісторичну фауну мізерні дані. Сучасний тваринний світ непогано вивчено в межах усього гранітно-степового Побужжя.
На його території знайдено 16 видів наземних і 20 видів водних молюсків. Денних метеликів експерти нараховують не менш як 9000 видів. І це лише частина комах! Територією поширені 10 видів земноводних, 9 — плазунів, 32 — риб, 36 — ссавців. Птахів більше — до 200 видів, з яких біля 100 видів тут гніздиться.
Відомо деталі про гніздування птахів у Трикратському лісі й околицях. Ближче до каньйонів зустрічаються: лелека білий, канюк звичайний, водяний пастушок, зуйок малий (пісочник малий), рибалочка, ластівка міська, жайворонок лісовий і польовий, плиска жовта, ґава (сіра ворона), кобилочка солов'їна, очеретянка чагарникова, очеретянка велика, трав'янка європейська, кам'янка звичайна, кам'янка лиса.

У цілому, біорізноманіття бідніше, ніж кілька століть тому. Живий світ постійно зазнає тиску від господарської діяльності людини. Останнім часом зросла загроза від туристів. Просимо відвідувачів каньйонів обережно ставитися до довкілля!

3. Каньйон та історія людей
У каньйоні людина з'явилася нещодавно. Тутешні землі людина розумна (Homo sapiens) освоїла не пізніше 15 тис. років тому. Добре досліджено дві палеолітичні стоянки Анетівка (в районі сіл Анетівка та Щуцьке Доманівського району), датуються приблизно 18,9 та 19,6 тис. років. Розвідано стоянки тієї епохи нижче за течією Мертвоводу, між селами Воронівка та Таборівка.
Хоча ця місцевість входила до т.зв. Дикого поля, часто чути інформацію, що «дика» частина Північного Причорномор'я не була регулярно заселена понад 250 років тому — коли тут установила владу Російська імперія.
Утім це не так, тут постійно проживали люди різних племен і народів.
Тривалий час складалася унікальна ситуація: околиці сучасного Актового довго не входили до складу «осілих» сусідніх держав. Між тим аборигени ніколи не нудьгували.

Першим відомим квазідержавним (майже держава) сусідом було т.зв. «Місто людей Кіммерійських», згадуване Гомером і відкрите археологами біля впадіння р. Інгул до р. Пд. Буг (городище Дикий Сад у м. Миколаїв). Період існування: 1250–925 рр. до н. е.
Фактично це був культурно-релігійний і торгово-економічний центр Східної Європи часів легендарної Трої та Троянської війни, який мав дуже важливе значення для населення Причорноморського регіону.
Населення Дикого Саду контролювало найкоротші водні торгові шляхи від Чорного моря до Балтики та Центральної Європи. Безумовно, тутешні мешканці були учасниками цієї торгівлі. Уявіть, до Бугу по Мертвоводу пливти лише 31 км. А потім ще 104 км: і ви в самому Місті Людей Кіммерійських.
Наступний контактний центр — Ольвія, місто-держава античних греків (правий берег Пд. Бугу, на 40 км. нижче від Дикого саду), що існувало між VI ст. до не. і IV ст. н.е. Греки налагодили сильні зв'язки з кочовиками скіфами, які замінили кіммерійців. Долина та безпосередні околиці Актівського каньйону населяли осілі племена, які часто асоціюються зі скіфами-орачами, а за альтернативною думкою це жили давні слов'яни.
У той час з'явилася історія про «священну землю» скіфів Ексампай. Її розповів Геродот, який відвідував Ольвію. За його словами, в межах володінь скіфів-орачів і алізонів є місцевість Ексампай (Священні шляхи), звідки витікає однойменне джерело з гіркою водою. Також на цій місцевості встановлено величезний казан об'ємом у 600 амфор. Казан вилито з наконечників стріл, які зібрали під час перепису скіфського населення (по наконечнику від людини).
За однією із версій річкою Ексампай є Мертвовід з притокою Кам'яно-Костувата, яка витікає з місцевості, звідки беруть початок різні притоки Пд. Бугу та Дніпра (Ексампай). За легендарною версією, річкою в останній шлях відправляли місцевих правителів.
«Дике поле» перебувало поряд із виром світових історичних подій: безрезультатний похід перського царя Дарія І на скіфів (512 р. до н.е.); похід Зопіріона, полководця О. Македонського, на Ольвію та його розгром скіфами (331 р. до н.е.); 2000 років тому в українські степи проникла Римська імперія (найближчий опорний пункт імперії знайдено неподалік колишнього Міста Людей Кіммерійських, на території Старофлотських Казарм у м. Миколаєві).

Далі сталося велике переселення народів (готи, гуни, авари, угорці), а з IX ст. до XVIII ст. тут жили кочові племена (печеніги, половці, татари), що домінували над місцевим населенням. Щонайпізніше, з VIII століття тут перебували різні групи слов'янського проходження.
На думку краєзнавців це урочище називалося Сагайдак і ще XIII-XIV ст. тут був укріплений караван-сарай, через який пролягав торговий шлях — одне з відгалужень Шовкового шляху. Із занепадом Золотої Орди шлях стали контролювати козаки, які називали його нижнім Гардовим, а поляки — Королівським (зв'язував Варшаву з Кримом). Ним проліг чумацький шлях.
Протягом XIV-XV століть територія між Пд. Бугом і Дніпром входила до Великого князівства Литовського. Але була завойована османами. Околиці каньйонів стали пограниччям, де кочували татари та промишляли козаки.
Протягом 1734-1775 років діяла Буго-Гардівська паланка запорізьких козаків із центром у Гарді (зараз с. Богданівка Доманівського району). Є версія, що кілька разів центр переносився до урочища напроти сучасного с. Актове.
1775 року Запорізьку Січ було зруйновано, земля увійшла до складу Новоросійської губернії (згодом — Херсонської).
Новий землевласник Петро Скаржинський біля гирла р. Арбузинка заснував село (Велика) Скаржинка, перейменоване у Трикрати. Його наступник — Віктор Скаржинський був героєм війни з Наполеоном і став одним з основоположників полезахисного лісорозведення в українських степах. Серед його проектів зберігся ландшафтний об'єкт — парк «Лабіринт», біля 400 га лісу розкинулися на берегах Арбузинки.
За Скаржинських зріс техногенний вплив на природу каньйоні та околиць. Але це не порівняти з людським фактором у XX ст.
Через зведення гребель для потреб сільського господарства Мертвовід обмілів, сповільнив течію та перестав бути судноплавним. Було започатковано масовий видобуток будівельних матеріалів. Найбільше — у гранітному кар'єрі «Трикратне». Довколишній степ — максимально розорано.
Щоб локалізувати та зупинити шкідливий господарський вплив, було створено місцеві заказники, які об'єднано в ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя» (1994). Також ця територія входить до національного природного парку «Бузький Гард» (2009).
Вознесенський гранітний масив — свідок неймовірної історії. Народився посеред океану, коли перші материки ще не з'явилися та являв собою гостроверхий гірський хребет. Пережив низку затоплень, льодовикових періодів; був частиною кількох континентів; став домівкою для всього живого та був місцем, звідки ширилося життя після чергового затоплення.
Насичене життя дало взнаки: з'явилися каньйони. Парадокс: у процесі руйнування граніту виникла незрівнянна краса! Але чи надовго?
Процес зайняв щонайменше 2 млрд років (від утворення порфіробластових гранітів).
З появою людини руйнування пришвидшилося. Активне господарське втручання становить менш як 0,0000125% (нуля цілих, сто двадцяти п'яти десятимільйонних відсотка) від історії Вознесенського гранітного масиву...
© 2019 Актово